Поради батькам

Шановні батьки !

В житті ваших дітей настає етапний момент, чудовий, прекрасний момент – початок шкільного навчання. Саме у першому класі діти і батьки складають свій перший іспит разом.

Подальше навчання й адаптація дітей буде залежати не тільки від готовності дитини до школи, а й від поведінки самих батьків, від підтримки та розуміння дитячих проблем, від серйозного ставлення до шкільних справ своєї дитини.

Психологічна готовність до школи відіграє певну роль в процесі адаптації до школи кожної дитини. Тому перш за все зверніть увагу на три взаємопов’язані компоненти психологічної готовності: морфогенетичну, інтелектуальну та соціальну.

Морфогенетична. Успішність навчання багато в чому залежить від стану здоров’я дитини. Шестирічна дитина отримує подвійне навантаження, бо відбуваються інтенсивні зміни в її організмі поряд з учбовими навантаженнями. Морфологічна та функціональна незавершеність усіх систем і органів впливатиме на навчання та адаптацію дитини до шкільного навчання. Навантаження буде зазнавати опорно-руховий апарат (сидіння за партою). Слабко розвинені дрібні м’язи кисті, тому у дітей втомлюється рука. Спазми блокують вільні рухи, м’язовий каркас напружується і звідси причина соматичних захворювань. Розвиток дрібної моторики руки перебуває у тісному зв’язку з розвитком мовлення й мислення дитини, тому виконання вправ для розвитку дрібної моторики руки стане в нагоді дошкільнику.

У цьому віці у дітей незначна стійкість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження. Усе це треба враховувати, будуючи свою взаємодію з дитиною.

Інтелектуальна готовність дитини залежить від обставин, в яких вона виховувалась. Інтелектуальна зрілість – це сприйняття, увага, аналітичне мислення, порівняння, аналіз. Важливий не стільки обсяг знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомлення. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики руки та пальців. Перш ніж давати знання, потрібно навчити дитину думати, сприймати , спостерігати.

Працюйте з дитиною в плані її інтелектуального розвитку:

читайте щоденно дитячі книжки;
разом спробуйте робити невеличкі перекази того, чого читали;
давайте кілька запитань за текстом;
спробуйте розв’язати маленькі задачі. Це можна робити під час прогулянки у вигляді гри, на подвір’ї, в лісі, де завгодно.

Не забувайте, що саме дошкільні й молодші шкільні роки великою мірою визначають майбутнє дитини. Дитина фіксує все: і те, як ви себе поводите, що і як ви кажете. Будьте прикладом для своїх дітей.

Соціальна готовність – це здатність дитини жити й розвиватися в соціальному оточенні, її адекватність. Це й навички комунікації, вербальна активність, виконання вимог. Кожна дитина в період адаптації займе в колективі свій відповідний статус. На цей процес суттєво вплине її психічне здоров’я. Тому психологічний клімат сім’ї буде впливати на дитину. Сімейне виховання – це запорука психічного здоров’я дитини. Роль сім’ї у формуванні самооцінки дитини, її характеру, її становленні є найголовнішою і найважливішою. Саме сім’я насамперед впливає на гнучку психіку дитини і тому несе головну відповідальність за поведінку й особистісні особливості своєї дитини.

Як підтримати дитину в період адаптації до школи?

Повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа ні на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.
Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.
Не соромтесь демонструвати дитині cвою любов, дайте їй зрозуміти, що будете любити за будь-яких обставин.
Не бійтесь „залюбити” свою дитину, беріть її на коліна, обіймайте та цілуйте, коли вона того забажає.
В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.
Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.
Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханням – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Якщо дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – сама крайня та сама тяжка за своїми наслідками каральна міра.

Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень.

Отже, для того, щоб підтримати дитину, необхідно:

Спиратись на сильні сторони дитини.
Уникати підкреслення невдач дитиною.
Показувати, що ви задоволені дитиною.
Вміти і бажати демонструвати любов до дитини.
Вміти допомогти дитині поділити великі завдання на частини, з якими вона може впоратись.
Проводити більше часу з дитиною.
У стосунках з дитиною активно використовувати гумор.
Знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоб справитись із завданням.
Дозволити дитині самій розв’язувати проблеми там, де це можливо.
Уникати дисциплінарних покарань та заохочень.
Приймати індивідуальність дитини.
Проявляти емпатію (розуміння стосунків, почуттів, психічних станів іншої особи) і віру у вашу дитину.

У сім’ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо дитини вирішуйте без неї.Не забувайте запитувати дитину, як пройшов шкільний день, не тільки першого вересня, але й в інші дні.Обговорюйте з нею проблеми врівноважено. Першого місяця дошкільне коло захоплень притягує малюка більше, ніж школа, і буде грубою помилкою із боку батьків примушувати дитину одразу змінитися.

Початкова школа – основа для подальшого навчання, виховання навичок самоорганізації і навчання, фундамент позитивного ставлення до самого себе і навколишніх. Вона повинна бути частиною щасливого дитинства.

Поради психолога батькам щодо успішного навчання дітей:

1. Дотримуватися загально прийнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати визначення кожному членові сім’ї його обов’язків, конторолювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, внутрісімейні плани тощо.

2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитися її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями та способами їх задоволення.

3.Знати товаришів своєї дитини, зони її неформального спілкування, сповідувані нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.

4.Виховувати в дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров’я, культивувати розуміння обов’язку, допомагати в майбутньому своїм престарілим батькам і родичам, дітям, усім нужденним людям утримувати свою сім’ю.

5.Компетентно й педагогічно грамотно (без повчань, моралізування, докучливості, залякування, з урахуванням вікових характеристик) обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркомани, токсикомани, алкоголіки). Намагатись, аби перша інформація про наркотичне лихо та сумнівний кайф надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії, з вулиці тощо.

6.Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин.

7.Розвивати й заохочувати самостійність у дітей, уміння відстоювати свою позицію, власні переконання; навчати протистояти агітації прихильників сучасного способу життя, «прикрашеного» наркотичними й токсичними речовинами,алкоголем тощо.

8.Підтримувати постійний зв’язок зі школою, іншими виховними структурами суспільства, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого покоління.

9.Знати й уміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин, алкоголю тощо (зміни фізичного стану, поведінки, активності тощо).

10.Бути готовими до консультацій із педагогами, психологами, медиками; до відвертої та спокійної розмови з дитиною; до прийняття певних дисциплінарних рішень щодо обмеження непродуктивного часу життя дитини й контактування її з підозрілими товаришами. Первинною профілактичною роботою стає якомога повна інформація про фізичне, психологічне й духовне здоров’я людини, його збереження.

Доброзичливий, здоровий клімат у школі допомагає викликати учнів на відверту розмову, краще сприйняти інформацію. Тяжіння підлітка до вживання психоактивних речовин найчастіше є симптомом більш загального особистісного неблагополуччя, ніколи не буває випадковим, а є логічним завершенням попереднього розвитку. Саме ці особливості викликають відхилення в поведінці, напруженість у соціальних контактах, які в свою чергу пов’язані з виникненням потреби змінити свій психічний стан.

Ознаки обдарованої дитини

часто перескакують через послідовні етапи свого розвитку;
у них чудова пам’ять, яка базується на ранньому мовленні та абсолютному мисленні;
рано починають класифікувати й категорувати інформацію;
у них великий словниковий запас, вони з задоволенням читають словники, енциклопедії;
можуть займатися кількома справами відразу;
вони дуже допитливі, активно досліджують навколишній світ;
у ранньому віці здатні простежувати причинно-наслідкові зразки, робити правильні висновки;
легко справляються з пізнавальною невизначеністю, із задоволенням сприймають складні довгострокові завдання;
не можуть терпіти, коли їм нав’язують готову відповідь;
можуть тривалий час концентрувати свою увагу на одній справі;
обдарованим і талановитим дітям властиве надто розвинуте почуття справедливості;
добре розвинуте почуття гумору;
обдаровані діти постійно намагаються вирішувати проблеми, які їм поки що „ не під силу”, й у вирішенні деяких із них домагаються успіху;
для обдарованих дітей характерні перебільшені страхи, оскільки вони здатні уявити собі безліч небезпечних наслідків подій;
вони надзвичайно схильні до немовних проявів почуттів, емоцій оточуючих людей;обдаровані діти часто володіють екстрасенсорними здібностями;вони негативно оцінюють себе;
більшість обдарованих дітей спить менше своїх однолітків, вони раніше відмовляються від денного сну;
обдаровані діти інколи мають труднощі з тонкою руховою координацією.

Як навчити дитину самостійності

Кожен з батьків, звісно, прагне, щоб його дитина стала самостійною людиною. Але нерідко трапляється так, що син або донька виростають, створюють свою сім’ю, виховують власних дітей, але так і залишаються залежними, безпорадними в скрутних ситуаціях, як кажуть, «несамостійними».Чим же керуватися, щоб виховати такі якості, як відповідальність за свої вчинки, здатність самостійно приймати рішення і захищати власну гідність, впевненість у собі і своїх силах? Напевно, кожен з батьків хотів би в майбутньому бачити свою дитину саме такою.Виховання дитини - це, з одного боку творчий, цікавий процес, який приносить батькам справжнє задоволення і багато щасливих переживань, з іншого боку, виховання - тривалий і складний процес. Він потребує від батьків уважного ставлення і сумління, тому що кожен малюк - це унікальна особистість, але є певні закономірності в процесі розвитку, характерні для будь-якої особи.

Американські психологи Бері і Дженей Уайнхольди визначають чотири стадії процесу індивідуального розвитку дитини від стадії повної залежності від батьків (стадія співзалежності) до повної самостійності (стадія взаємозалежності).

За сприятливих умов, процес індивідуального розвитку дитини як особистості завершується в 12 років, тобто дитина в цьому віці має стати самостійною. На кожній з цих стадій дуже важливо, щоб батьки поступово навчали дитину самостійності і відповідальності, були поруч, підтримували дитину на її нелегкому шляху засвоєння нових знань і навичок.

Перша стадія - співзалежності - триває близько 6-9 місяців. На цій стадії дитина ще не відчуває себе окремою особистістю, вона існує в атмосфері єднання і злагоди зі своєю матір’ю. Основна потреба дитини на стадії співзалежності - це постійний догляд і комфорт. Якщо у немовляти виникають будь-які потреби (в їжі, питті, теплі, обіймах тощо), але батьки в силу певних причин не звертають на це уваги, малюк відчуває безпорадність і страх, що створює підґрунтя для розвитку невротичного стану.

Тільки в умовах постійної турботи, любові і дбайливого догляду з боку матері, батька та інших дорослих дитина зростає емоційно врівноваженою і здоровою. Ця стадія закінчується, коли малюк починає повзати і ставати на ніжки.

Друга стадія - протизалежність - припадає на вік від 1,5 до 3 років. У дитини переважає прагнення пізнавати навколишній світ та відокремлюватись. Вона намагається якомога більше навчитись, часто повторює «Я сам». Батьки в цей період також переорієнтовуються на свої особисті інтереси, такі як кар’єра, власні взаємовідносини.

На цій стадії, окрім вміння ходити, говорити, самостійно їсти, дитина також навчається важливим емоційним вмінням:

відкладати задоволення;
розуміти заборону;
відчувати зв’язок з батьками та іншими членами родини;
довіряти оточуючим.

Після завершення другої стадії малюк плавно переходить до третьої стадії свого розвитку - стадії незалежності.Протягом цієї стадії, яка звичайно триває до 6 років, дитина більшу частину часу може діяти автономно, але все ще потребує постійної підтримки і контролю з боку батьків та інших членів сім’ї.

В цей період в особистісному розвитку малюка відбуваються важливі зміни:

розвивається відчуття власного «я», окремого від інших;
розвивається наполегливість, а також здатність розраховувати на себе при зіткненні з труднощами або критикою;
розвивається здатність брати на себе відповідальність за свої дії та рішення;
розвивається вміння і потреба ділитися з іншими;
розвивається вміння ідентифікувати свої відчуття та відчуття інших;
досягається повна незалежність в повсякденних справах (вмивання, одягання, користування туалетом тощо).

Після третьої стадії дитина підготовлена до завершальної четвертої стадії особистісного розвитку - взаємозалежності, яка триває в період від 6 до12 років. У цьому віці у дитини формується своя власна особиста думка про себе і оточуючий світ. У взаємовідносинах з дорослими і однолітками в поведінці дитини спостерігаються коливання: то прагнення до близьких стосунків, то намагання відокремитись. Головне, чого дитина має досягти у взаємовідносинах з оточуючими - це самодостатність, тобто відчуття комфорту, незалежно від того, подобається вона іншим чи ні, знаходиться вона у близьких взаємовідносинах чи ні. Така дитина спроможна самостійно приймати важливі для себе рішення (говорити «ні», робити вибір і т.д.) та відповідати за свої вчинки.

Звісно, що від дорослих, які виховують дитину, залежить, як успішно вона пройде всі стадії особистісного розвитку і стане самостійною та відповідальною. За несприятливих умов і певних недоліків виховання, дитина залишається на стадії співзалежності, що зумовлює виникнення проблем у стосунках з оточуючими (залежність від партнерів), в самореалізації або спричиняє залежність від хімічних речовин (наркотики, алкоголь, переїдання тощо).

Поради батькам